30 грудня передноворічний настрій редакції новодністровського вісника «Наша газета» надзвичайно приємно осяяла особлива для нас звістка – Світлана Маноліївна Антонюк, головний бухгалтер філії Консорціуму «Науково-виробниче об’єднання „Укргідроенергобуд“ у м. Новодністровську» завітала зі справжнім і незабутнім подарунком: привезла щойно народжений у видавничому домі «Букрек» 1000-й наклад поеми-казки Миколи Палагути «Про будову і про ГЕС, про звіряток й ліс чудес» (половина тиражу вийшла українською мовою), яка була підписана до друку 22 грудня, саме у День енергетика!

Ось так, через 32 роки станція-ювілярка, яка відзначила в грудні своє 30-ліття, онуки тих, для кого дитячий письменник у далекому 1979 році створив поему-казку, отримали «рассказ в стихах о нелегком и почетном труде строителей “Про строителей, про ГЭС, про зверюшек и про лес”», який знову завітав до Новодністровська. Прикметно і те, що 7 грудня 2010 року відзначалося 80 років від дня народження українського поета Миколи Семеновича Палагути (1930—1988), члена Спілки письменників СРСР, який свого часу працював на чернівецькому машинобудівельному заводі.

Із неабияким трепетом взяли до рук своє літературне дітище автор українського перекладу Інна Гончар та коректор Лідія Желєзна — тож редакція «Нашої газети», для якої травень 2011 р. був ознаменований 10-літтям видання, завершила ювілейний рік надзвичайно-символічно! «Ідея Світлани Антонюк мені сподобалась, – радіючи новинці, розповідала Інна Гончар, – тим більше було цікаво спробувати себе у поетичному перекладі, адже до цього часу, працюючи у школі, перекладала лише кілька пісень з російської. Робота захопила, але, обкладаючись і словниками, і численними чернетками, мусила не відступати від авторського віршованого ритму, водночас, із точністю добираючи українські відповідники. Особливо непросто було описати й притому цікаво рідною мовою суто енергетичні й будівельні моменти, як то «ГЭС… – запруда да кадушка, под кадушкою – вертушка. Под вертушкою – вода».

У свою чергу Лідія Желєзна зізнавалась: «Раніше я працювала з перекладами лише прозових публіцистичних та художніх текстів, поема-казка М. Палагути “Про будову і про ГЕС, про звіряток й ліс чудес” стала для мене у своєму жанрі новим цікавим досвідом. Дуже добре пам’ятаю день, коли моя колега Інна Гончар запропонувала приєднатися до відродження дитячої книжечки та адаптувати її вже для нового покоління маленьких українців. Це своєрідна спроба інтерпретації першопочаткового російськомовного варіанту “Про строителей, про ГЭС, про зверюшек и про лес”, який розі­йшовся більше ніж стотисячним накладом усім Радянським Союзом і полюбився багатьом дорослим та малятам. Споді­ваємося, що ця книжечка знайде свою прихильність у молодих сім’ях новодністровців».

Щирі слова великої вдячності за яскраву пам’ять для багатьох поколінь новодністровських нащадків від Інни Гончар та Лідії Желєзної були адресовані тієї передсвяткової днини Світлані Антонюк, чия мрія 4-літньої давнини перевидати книжечку нарешті стала реальністю, і фото на згадку із уже відповідальним редактором новинки додало гарного настрою і, звичайно ж, натхнення на нові ідеї.

Ну а зустріч-знайомство із генеральним директором Консорціуму «Науково-виробниче об’єднання „Укргідроенергобуд“» Юрієм Миколайовичем Бондаренком, за сприяння якого і стало можливим друге народження поеми-казки, залишило цікаву і приємну згадку у всього журналістського колективу. «Коли моєму синові було 2 роки, – поринув у спогади Юрій Миколайович, – я на ніч читав йому цю книгу, що йому надзвичайно подобалося. Моя дружина випадково придбала її в Києві. Син вивчив її повністю, часто повторював деякі рядки. Я теж повторював, особливо ось ці: «Надо быть на стороже, были случаи уже». Минули роки, син виріс, а книжка і досі у нього збереглась».

У 1995 р. Ю. М. Бондаренко вперше приїхав на Дністер, на будові познайомився з В. О. Большаковим, В. М. Шевчуком та багатьма іншими, тоді думка, що ця книжка таки не випадково потрапила у його життя підтвердилася. Увесь період, починаючи з 95-го, це час дуже цікавого спілкування з нашим містом, людьми, колегами. Згодом доля розпорядилася так, що, крім Дністровської ГЕС-1, з 2007 р., спочатку разом з С. І. Поташником, віднедавна з І. Г. Сиротою Юрій Миколайович займаються пуском перших гідроагрегатів на ГАЕС.

«Чому я підтримав перевидання казкової поеми? – продовжував Ю. М. Бондаренко. – Це не тільки тому, що вона пов’язана з моїм сином. За роки, коли починала зводитись Дністровська ГЕС-1, ті, хто читали цю книжку своїм дітям, хто починав будувати, тепер працюють в такому ж віці, як і я, і їхні діти вже працюють і на цій ГЕС, і у мене в колективі. У тих дітей є вже свої діти – тож у період підготовки до пуску другого і третього гідроагрегатів на Дністровській ГАЕС працює покоління, яке виросло на цій книжечці, – це вже династія енергетиків. І чому б дітям дітей знову не прочитати цю казкову історію?»

Ми щиро підтримали Юрія Миколайовича в тому, Микола Палагута дуже вдало поєднав і відчуття нашого міста, і дитяче сприйняття природи і складної техніки – зроблено це справді талановито, як і передано дух того часу, коли люди з усього Радянського Союзу з’їхалися на будову. «Молодець автор, – щиро завершив наш співрозмовник, – молодці ви, ентузіасти, молодці і ми, що вас підтримали! Коли ми, енергетики працюємо, то знаємо, яка стабільність повинна бути в родинах тих, хто живе поряд із цією ГЕС, бо ми маємо відчуття рідного краю».

Насамкінець зустрічі ми з приємністю дізналися про іще одну невипадковість – як виявилось, юний Юра Бондаренко свого часу планував пов’язати свою долю із журналістикою, та й вірші теж писав! Тож ми домовились, що наступний додатковий тираж казкової поеми про будівельників Дністровської ГЕС об’єднає і російський, і український варіант, а деяку технічну правку внесе уже співавтор, Юрій Миколайович Бондаренко.

Із народженням цієї книжечки здійснилася мрія директора міського музею Г. О. Разгонюк, яка пам’ятає появу екс­клюзивної присвяти М. Палагути і минулого року навіть розпочинала справу перевидання саме оригіналу, яким він вийшов з друку 1979 р. А підчас святкування 25-річчя ДНЗ «Радість», у вересні 2010 р., їй вдалося подарувати колективу відроджений такий екземпляр.

Залишається тільки дочекатися іще одного свята – презентації нової книжечки, що родом із нашого дитинства!

Редакція  «Нашої  газети»