Ювілейні медалі «70 років визволення України від фашистських загарбників» були вручені в Новодністровську в особливо урочисту днину – потрійним святковим піднесенням об’єднало усіх нас 14 жовтня із переконанням, що щаслива українська дійсність на кращих козацьких традиціях під святим покровом Матері Божої подарує захисникам Батьківщини лише мирну історію.

Тож найперше міський голова Володимир Мельник, начальник УПСЗН Геннадій Магденко та представники засобів масової інформації завітали до славного подружжя уже єдиних у місті ветеранів – Любові Марківни та Федора Харлампієвича Морогуненків, котрі із перших днів пройшли лиху війну з нацизмом аж до переможного травня 1945, зустрівши радісну звістку за 80 км від Берліну 8 травня о 23.00, а згодом рушили за наказом на неспокійний схід... Укотре повнились слізьми очі сивочолого подружжя, яке доля поєднала любов’ю і шаною із жовтня 1944 року, бо ж вона, 93-річний Почесний ветеран України, Почесний житель Новодністровська, що 30 літ очолювала Спілку ветеранів нашого міста, військовий водій «Студебеккера» 28 полку Ставки Верховного головнокомандувача, що має 8 бойових нагород, та він, 98-річний володар 11 таких відзнак та Ордена Богдана Хмельницького ІІІ ст., напередодні Дня визволення України від фашистських загарбників ніяк не сподівались, що нині смертельна біда від колишнього брата руйнує український схід... Традиційно звучали фронтові пісні і, як завжди, щемні побажання ветеранів миру рідній землі та якнайшвидшого повернення дорогих синів та дочок додому.

37 ювілейних медалей «25 років виведення військ з Афганістану» було передано і для новодністровських ветеранів тієї далекої війни, яка, на превеликий жаль, не стала останньою сторінкою в історії українських втрат і горя.  Міський голова Володимир Мельник та начальник УПСЗН Геннадій Магденко вручили нагороди в колі побратимів, воїнів-інтернаціоналістів у міському музеї афганської пам’яті. І знову виринали у споминах незабутні реалії тих літ і завчасно посивілої юності наших молодих ветеранів, а згодом з ініціативи голови Спілки Анатолія Вольського усі вирушили до незабутніх місць – меморіальної дошки біля ЗОШ ІІ–ІІІ ст. та пам’ятника, де поклали квіти і пом’янули своїх дорогих земляків-побратимів Ігоря Рибіна та Ігоря Кузнецова.

…Емоції продовжували хвилювати душу, але зворушливим спогадом залишалось іще одне: у цих зустрічах брали участь двоє хлоп’ят – Олежка і Ярослав, які мимоволі стали символом юного покоління українців, чиї батьки спостерігають за новітньою історією із особливою вірою у мирні й щасливі світання на рідній землі. Так трепетно пригортав малих сивочолий воїн Другої світової Федір Харлампійович і так хвилююче спостерігали наші «афганці», як хлопчаки приміряли їхні експонати… А навколо витало одне: «Лиш би ці діти не зазнали страхітливих вишкірів війни!..»

Інна Гончар