Утвердження незалежності України та становлення громадянського суспільства відбувається в умовах бурхливого зростання інтересу до історичного минулого нашого народу. За 25 років незалежності в нашу історію, науку, культуру, мистецтво повернулося багато імен – відомих і маловідомих. Свого часу вони самовіддано утверджували українську духовність, були її подвижниками і оборонцями. Чи не найактивнішою у становленні української духовності на всіх етапах історії нашої держави була роль письменників, істориків, публіцистів, видавців. Найкращі, найталановитіші з них жили життям свого народу, були виразниками його мрій і сподівань, боротьби і звершень. Вони наближали незалежність нашої держави.

Серед геніїв українського слова історичне місце належить послідовнику Шевченкових традицій, письменнику, літературному критику, громадському діячеві Івану Франку, якому виповнюється у серпні 160 років від дня народження. У вересні цього ж року Україна відзначатиме 150-ту річницю від дня народження історика, громадського та політичного діяча Михайла Грушевського.
Саме тому Указом Президента України 2016 рік оголошено в Україні роком Івана Франка та Михайла Грушевського. Адже ці особистості уособлюють культурні й історичні традиції нашої alma mater.
Велетнем думки і титаном праці назвали сучасники Івана Франка. Він залишив по собі колосальну наукову і художню спадщину. За сорок років творчої діяльності І. Франко видав одинадцять поетичних збірок, понад сто оповідань, дев’ять повістей, понад десять драматичних творів. Адже це він, як і Шевченко, син «простого мужика», який мислив себе звичайним робітником-каменярем рідного українського письменства, рівно через 60 років після появи «Заповіту» Кобзаря, у час першої російської революції напише й свого «заповіта», втіленого в чотирьох різних за жанром творах – поемі «Мойсей», двох прозових творах «Під оборогом», «Сойчине крило» та публіцистичного твору «Одвертий лист до галицької української молодіжі». Читаймо твори Івана Франка і переконуймося, що він був справжнім патріотом.  У 1880 р. автор написав вірш «Не пора, не пора, не пора», заборонений за радянського режиму і який став другим гімном українців.
Не пора, не пора, не пора
Москалеві, ляхові служить!
Довершилась України правда стара, -
Нам пора для України жить.
Плідною була і публіцистична діяльність Івана Франка – понад дві тисячі публікацій. Він закликав українців пізнати багатовікову історію України, без чого неможливе формування патріотичних почуттів, гордості за свою Батьківщину, а отже й відповідальності за її нинішню і майбутню долю: «... ми повинні всі без виїмки – поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кожним її частковим, локальним болем і радувалися кожним хоч і як дрібним та частковим її успіхом...».
Франко розглядав рідну мову, як неоціненний скарб, і висловлював думку, що «Мова росте елементарно, разом з душею народу. ...І поки живе мова – житиме й народ, як національність».
До блискучої плеяди подвижників української культури і науки, провідних ідеологів і лідерів національно-культурного відродження, революційних змагань 1917–1920-х рр. належить перший президент УНР Михайло Грушевський. З ім’ям М. Грушевського пов’язані знаменні події в історії української науки, культури, національно-державного відродження України. Саме з його іменем, спадщиною пов’язані ідеї відродження української науки, громадської думки, відродження історичної свідомості і національної гідності народу.
Він був одним із головних ідеологів української революції, творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України. М. Грушевський особисто брав участь у розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Грушевський був твердо переконаний у тому, що наука покликана служити народові та народним інтересам. Вершиною наукового доробку вченого була «Історія України-Руси», яку він розпочав у Львові у 1897 р.
«Сю роботу я уважав задачею свого життя». 10-томна «Історії України-Руси» М. Грушевського – найвидатніший твір української історіографії, в якому автор подав аналіз і синтез українського історичного процесу від ранніх часів до 1657 p. включно. Ця праця мала вирішальний вплив на розвиток української наукової історіографії. У міжнародній науковій критиці «Історія України-Русі» також одержала високу оцінку.
Розповіді про цих українців засвідчують, що вони також готували усвідомлення тих 92 відсотків українців, котрі 1 грудня 1991 року проголосували за незалежність України. Вони були її духовним підґрунтям.
Галина Щаслива,
завідуюча міською бібліотекою